Аналізуючи звернення перевізників щодо надання правової допомоги у поверненні коштів за здійснені перевезення, які надійшли до Асоціації в 2009 р., виникла необхідність у наданні роз’яснень, застосування яких перевізниками на практиці допоможе їм захистити свої права у суді.

Так, з наданих перевізниками документів, вбачається, що майже всі звернення перевізників з приводу надання надійшли з порушенням ними граничних строків звернення до суду, встановлених чинним законодавством України.

Застосовані відділом безпеки Асоціації методи впливу на недобросовісних замовників транспортних послуг не завжди дають позитивний результат, відтак, перевізнику свої інтереси доводиться захищати в суді.

Загальні правила перевезення вантажів закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах – Цивільному Кодексі України і Господарському Кодексі України.

Згідно статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити доручений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов’язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевізником цього обов’язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень – також статтею 924 ЦК України.

Так, відповідно до пункту 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Тобто уникнути відповідальності перевізник може лише за умови доведення в суді обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

При розгляді категорії справ, пов’язаних з перевезенням вантажів, актуальною є проблема протиріччя правових норм, які містяться в ЦК і ГК України.

Чинним законодавством встановлено строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст.258 ЦК України).

Так, пункт 3 статті 925 ЦК України передбачає, що до вимог, які випливають із договору перевезення вантажу застосовується позовна давність в один рік. Одночасно, пунктом 5 статті 315 ГК України встановлено, що для пред’явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувача позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відтак, нагальним є питання – якою правовою нормою має керуватись перевізник при визначенні строків позовної давності?

Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Із вищевикладеного слід зробити висновок, що норми частини третьої статті 925 ЦК України та частини п’ятої статті 315 ГК України співвідносяться, як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відтак, при зверненні до суду із позовом, предметом якого є невиконання умов договору внутрішнього перевезення, перевізнику слід пам’ятати про те, що для нього законодавець встановив скорочений (шестимісячний) строк позовної давності.

Щодо спорів, пов’язаних з міжнародними перевезеннями вантажів, порядок пред’явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

До договорів міжнародного дорожнього перевезення вантажів за винагороду транспортними засобами, за умови коли місце завантаження та місце розвантаження, вказані в контракті, знаходяться на території двох різних країн, застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вчинена в м.Женеві 19 травня 1956 року (надалі Конвенція КДПВ) до якої, згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», Україна приєдналась 1 серпня 2006 року.

Так, статтею 32 Конвенції встановлено, що подача позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, виконаних відповідно до Конвенції, може відбуватись впродовж одного року. Разом з тим, у випадку наявності у однієї із сторін навмисних дій чи вини, строк встановлюється в три роки.

Пред’явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти.

Строк обчислюється:

а) у випадку часткової втрати вантажу, його пошкодження чи перевищення терміну доставки – з дня передачі вантажу;

b) у випадку втрати всього вантажу – з тридцятого дня після сплину встановленого для перевезення строку або, якщо строк не було встановлено, з шести десятого дня після прийняття вантажу перевізником до перевезення.

с) у всіх інших випадках – після сплину тримісячного строку від дня укладення договору перевезення.

До інших випадків зазначених в підпункті с) даної статті, відносяться: позови про несплату або несвоєчасну сплату провізних платежів і штрафів, вимоги перевізників до вантажовласників та деякі інші.

Зміст вищевикладених умов розкривається у коментарі до статті 32 Конвенції КДПВ та визначає, що позовною давністю признається строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено. Строк позовної давності може бути збільшено судом, в якому розглядається позов, до трьох років, якщо у відповідності з законом країни дії будь-якої сторони визнані зловмисним поступком або прирівнюються до таких. Наприклад, дії перевізника можуть бути кваліфіковані судом як навмисні, при неналежному виконанні ним обов’язків, якщо перевізник не доставив вантаж одержувачу та відмовився надати будь-які документи, відомості та пояснення та уникає контактів з вантажовласником.

На прикладі ситуація може виглядати таким чином. За договором перевезення укладеним 01.01.2009 року перевізник здійснив перевезення вантажу у міжнародному сполученні, однак замовник ухиляється від сплати наданих йому послуг. Перебіг строку позовної давності (1 рік) для звернення перевізника з позовом до замовника починається з 01.04.2009 року, та відповідно до ст.32 Конвенції КДПВ, закінчується 01.04.2010 року. Хоча, строк позовної давності може бути збільшений судом, яким розглядається позов до трьох років, в разі якщо перевізник доведе, що ухилення замовника від здійснення розрахунків з перевізником є зловмисним поступком або прирівнюється до нього, довести факт «зловмисності» дій замовника буде досить складно.

Отже, у разі наявності обставин, які зумовлюють звернення до суду за захистом порушених майнових прав та інтересів, що виникли при виконанні договору внутрішнього перевезення вантажу, перевізникам слід звертатись до суду в межах шестимісячного, а міжнародного - річного строку позовної давності, оскільки їх дотримання є обов’язковою передумовою для можливості захисту своїх прав у суді. У свою чергу, його недотримання може бути підставою для відмови суду у прийнятті позову.

Юридичний відділ